Відкриття проекту “Ужупіс : відповідальність за свободу”

Куратор Костянтин Дорошенко

 

«Кожен несе відповідальність за свою свободу», - проголошує стаття 32 Конституції республіки Ужупіс, соціально-мистецького анклаву на території Вільнюса.

Ужупіс (українською – Заріччя) – колись депресивний район столиці Литовської Республіки, який у 1990-х вподобали представники творчих професій – художники, кінорежисери, актори, музиканти, літератори. 1996 року там було засновано «Центр альтернативного мистецтва», а 1997-го група митців проголосила створення концептуальної держави – республіки зі своїми президентом та урядом, гімном, гербом та флагом, Конституцією та поштовими марками. Богемна публіка змінила район, нині він – один з прикладів природної, неагресивної джентрифікації на пострадянському просторі. Цей досвід представляє безперечну цікавість для Києва та України. Як і взагалі – литовський досвід у культурній політиці.

Богемність асоціюється з необов'язковістю, розкутістю, певною бардачністю. Ужупіс віддає данину цьому іміджу – деякі галереї чи крамнички працюють не в конкретні години, а лише тоді, коли власник забажає. Район потішає мешканців та гостей карнавалами, виступами просто неба зірок, котрі йому симпатизують – мандруючих театральних труп, вільних поетів, Далай-лами XIV або Бориса Гребенщикова. Проте, життя тут упорядковане, мирне та безпечне. Бо литовський темперамент та драматичний історичний досвід свідомі зв'язку між свободою та відповідальністю.

Відповідальність є й наслідком свободи, і її умовою. Тому ті, хто не хоче відповідальності, опиняються під диктатурою. Митець є відповідальним за свої талант, візію, творчу потугу і це відповідальність чи не найжорсткіша. Бо собі не збрешеш, невимовлене творче слово завдасть страждання й депресії. А його промовляння потребує зусиль, бо митець звертається не до порожнечі. Кожна творчість є соціальною, діалогічною, навіть якщо єдиний твій респондент – Бог або Беатріче.

«Оскільки свободу слабкі індивіди зазвичай розуміють як стояти оголеними й беззахисними перед темним і ворожим світом, єдиним порятунком є зламати чужий дух чи власну особистість», - розмірковує литовський філософ та історик ідей Леонідас Донскіс, критикуючи жорстку ротацію насильства в масмедіа пострадянського простору, включно із соціальними мережами. Свобода без ресентименту, побудована на вивченні себе та плеканні власної гідності, змушує відмовлятися від маніхейства, пропонує творчу гру з багатоманітністю світу.

Європейський ландшафт – це змішання багатьох національних, конфесійних, культурних, інтелектуальних традицій на невеликих територіях. На відміну від величезного одноманітного степу. З Ужупісом, наприклад, пов'язані долі таких ідеологічно протилежних постатей, як Юзеф Пілсудський та Фелікс Дзержинський. Колись тут мешкала чимала єврейська громада, що зазнала погромів за російського царату та була практично винищена Голокостом. Єврейський спадок сьогодні вивчають інтелектуали Ужупіса, розуміючи безцінність кожної ноти в культурній симфонії місця та міста.

Віддаючи належне фантазії творців Ужупіса, як віртуального світу, території гри в ландшафті реальності Вільнюсу, на виставці ми не створюємо копію, деорацію чи ілюстрацію. Ужупіс, як і Діснейленд, зрештою, – симулякр. Але симулякр унікальний, що підживлюється не споживацтвом. Він пропонує не товар, не соліпсизм і не ескапізм. Він прпонує зустріч із відчуттям свободи. Індивідуальної, а отже такої, що має кордони й потребує відповідальності.

Проект присвячений 100-річчю відновлення Литовської державності та поєднує роботи художників різних жанрів та поколінь із Литви та України.

Це Федір Алексанрович, Іна Будріте, Сергій Захаров, Северія Інчіраускайте-Кряунявічене, Йоланта Кузікайте, Валерій Мілосердов, Кирило Проценко, Рімас Сакалаускас, Антанас Суткус (з колекції Айвараса Абромавічюса).

З лекцією в рамках проекту виступить міністр закордонних справ республіки Ужупіс, публіцист Томас Чепайтіс.