Відкриття виставки "ШЗ" (Швидкі Зміни)

 "ШЗ" (Швидкі Зміни)

Художники: Ганна Глибіна, Наталя Фаваз.

Майже відразу помітно, що концептуальні рамки "WC" простіше за все визначити як розширення у сферу візуального мистецтва практики "польових аудіозаписів" (що вона має коріння у cut-up експериментах Гайзина/Барроуза і, завдяки таким сучасним артистам як Метью Герберт і Міка Вайніо, у міжчасі здобула майже "академічний" статус). Під час нещодавньої поїздки до Стамбула Ґанна та Наталя зібрали – замість аудіо записів – вражаючий корпус візуального наративу (фотографічні зображення, ескізи, вирізки з журналів, листівки та флаєри), що й послужили певним візуальним алфавітом для створення та комунікації з публікою власних "не-дуже-миттєвих-повідомлень”. Хоча й у самому методі немає нічого особливо радикального, однак цей, як то кажуть, "зміст повідомлень" поза сумнівом підштовхує думки (ба більше, викликає резонне занепокоєння). 

У процесі збору візуального матеріалу, що створив основу проекту, його подальшого аналізу, деконструкції та повторного складання, авторки постійно ставили під сумнів власну культурну парадигму, що свого часу сформувала їхній  художній смак (oсобливо це стосується Наталі, яка народилася та виросла в Лівані – перш ніж сім’я оселилася в Україні). Авторки цього разу вирішили не лише свідомо, так би мовити, "здатися", але й ще далі відштовхнути естетичні кордони, прагнучи досягти у кінцевому підсумку дуже грубого, яскравого, дещо баск'явського ефекту, щоб, таким чином, досить безжально препарувати саму ідею наявного українського естетичного патерну. Саме тому Ґанна (до речі, дуже майстерна художниця та ілюстратор) звертається до досить простих "інстаграмових" графічних інструментів, у такий спосіб не лише радикально відкидаючи теми технічної віртуозності, a й, навпаки, розробляючи оригінальну візуальну мову i створюючи зображення, що, безумовно, виходять поза межі стандартного "західного" типу смаку – тим самим пропонуючи нову дискусійну сферу: де фактично є кордони української культурної ідентичності?
 
Однак, незалежно від підсумків такої дискусії (що багато в чому залежать від індивідуальної спроможності "розслабитися і насолоджуватися"), звичайно, суверенним правом лише самого глядача є визначити, наскільки Наталя та Ґанна є "ненадійними оповідачами" у контексті даної роботи, а також якою значною є насправді частка іронії (або навіть сарказму), що авторки заклали у згадане вище запитання, будуючи свій Insta-Temple на уявному кордоні між Сходом і Заходом.

Євгєн Таран