Відкриття виставки "Клітки станів"

Роман Духопел «Клітки станів»

Пташина клітка в проекті Романа Духопела «Клітки станів» стає метафорою контролю. Обмежений прутами клітки простір знаходиться під контролем власника клітки, а в середину, як правило, поміщається жива істота, що незгодна з правилами гри та постійно робить спроби цю клітку зруйнувати.
У проекті використані клітки, в яких жили не менш як десяток мешканців, і всі вони були зроблені понад тридцять років тому кустарними майстрами. До проекту кожна з кліток прожила довге життя і перетворилася в потворного монстра. Духопел маскує це під щільним шаром фарби, але як наскельні малюнки, барельєфами, через покриття, проступають спроби зруйнувати клітку.


Рослини - останні відвідувачі цих кліток. Вибираючи різні види екзотичних рослин, автор представляє їх як графічну метафору стану. Велика частина об'єктів створювалася за кілька місяців до виставки й протягом цього часу рослини займали простір - деякі гинули, інші просували через прути своє листя, треті упиралися в прути та деформувалися. В результаті рослини зливалися з кліткою і це породжувало нового монстра. Після виставки клітки продовжать самостійне життя. Деякі вже продані, але з умовою дотримання всіх правил догляду за об'єктом і правом на експозицію. Тобто, фактично покупець має право власності на об'єкт, але не контролює його життя. Такі умови продажу є продовженням метафори контролю. У перспективі вологість і бактерії зруйнують деякі клітки, а в деяких рослини загинуть та будуть недоторканно висихати та гнити.


Кожен мікроландшафт в клітці унікальний, що робить неможливим виділити певний стиль проекту або метод роботи автора. Заповнивши свою квартиру порожніми клітинами й рослинами до стану покинутого складу, художник створив декорацію, в якій прожив певний період, створюючи клітки. Робота над наступною починалася тільки тоді, коли була повністю закінчена попередня, і з цього моменту починалася самостійне життя клітки,  вона ставала ще однією частиною сюрреалістичного інтер'єру. З цього і народилася ідея експозиції, що представлена як сад бонсаї, де клітки доповнені іншими рослинами з колекції автора, деяким з яких від десяти до сорока років. Просуваючись у просторі, глядач знайомиться з абстрактною розповіддю про розвиток особистості. Написана ця історія з окремих емоційних сплесків, що ілюструють головну ідею автора: «В жодний момент свого життя людина не є собою в повному обсязі - вона тільки є відбитком стихії переживань та жертвою спроб контролю цих стихій».


Використовуючи тільки один символ клітки та абстрактну експресію рослин, автор передає нюанси емоцій та переживань, зрозумілі на рівні відчуттів. Дивлячись на клітку, глядач неминуче відчуває зміну стану.