Відкриття проекту “To find and not let go”

Куратор : Марія Вторушина

Куратор грузинского вiддiлу: Нiно Чантурiя

У цьому проекті об'єднані три династії художників України та Грузії.

Національному авангарду України і Грузії не судилося становитися: після недовгого розквіту самобутнього мистецтва в 1917-1918 роках, обидві країни знову стали частиною імперії. Вже напочатку 1930-х років СРСР насильно впровадив новий метод соціалістичного реалізму і заснував органи цензури та нагляду за художниками.

Радянський Союз не давав художникам можливості досліджувати людину, шукати в ній потаємне або недосконале, примушуючи конструювати ідеальний образ героя нового часу, вибираючи з певного арсеналу сюжетів. Суперечливе, підсвідоме, ірраціональне, травматичне у особистості уявлялося неіснуючим. Із безлічі граней людини право на існування отримували тільки бажані для нового суспільства. Представники влади могли бути тільки величними і справедливими, а прості люди – здоровими і щасливими.

У 1960-х роках під час хрущовської відлиги, мистецтво ненадовго отримало трохи більше свободи (від якої не змогло відмовитися навіть після наступних репресій). Деякі художники звернулися до дослідження витоків культури своїх країн, використовуючи елементи народної творчості, інші ж зацікавилися мистецтвом модернізму. Саме ідеї та стилістичні пошуки модерністів дозволили художникам 1960-х 1970-х знайти вираження для своїх роздумів про сучасників і про людину в цілому.

Всі учасники працювали одночасно як з державними замовленнями, так і створювали речі не призначені для публічного показу. Ці камерні твори, які народжувалися в творчих тандемах або невеликих спілках, призначались лише для очей близьких друзів. Представлені на виставці художники працювали паралельно, не будучи знайомими між собою, проте організація їх особистих світів дуже схожа. Це інтелектуальний протест проти радянського світоустрою: пошук комфорту в колі споріднених за духом людей, натхнення в літературі і мистецтві початку ХХ століття. 
Звертаючись до модернізму і авангарду, художники не прагнули вбудувати людину і людство в рамки ідеології. Ідеї ​​раннього авангарду з його прагненням до впорядкування і підпорядкування суспільства не так цікавили їх, як дослідження у сфері індивідуального, духовного чи трансцедентного. Українські та грузинські художники вивчали можливості альтернативної, тихої свободи, яку людині дарує інтелект і ретельне дослідження навколишнього світу. Надихали їх Пабло Пікассо з його прагненням позначити всі невидимі сторони об'єкта, ідеї автономії людського духу Піта Мондріана, виражені в геометричній абстракції, абстрактні скульптурні форми і першоелементи Костянтина Бранкузі, експресіоністична скульптура Ернста Барлаха і Альберто Джакометті.

Не маючи можливості вести діалог з художниками Європи й Америки, Володимир Мельниченко, Ада Рибачук, Владислав Мамсіков, Ірина Герасимова, Реваз Чантурія та Лері Чантурія, Карло Гріголія створили роботи, що знаходяться в контексті світових тенденцій мистецтва.
Арсенал їх стилістичних прийомів дозволяє дізнатися про внутрішні пошуки людей, що жили в країні, повної непримиренних протиріч. На противагу оточуючому їх абсурду, Володимир Мельниченко та Ада Рибачук створили свій образ піднесеної, духовної істоти, яка взаємодіє зі світом та наповнює його завдяки внутрішній, природній гармонії, що її автори розуміли в контексті останніх наукових досліджень свого часу. Не випадково Владислав Мамсіков, в спробах зібрати вичерпний образ своїх персонажів звертається до кубізму, а Лері Чантурія деконструює форми людського тіла, наближаючи їх до втраченого первісного абслоюту.

Незалежно від зміни ідей і епох, художників ніколи не покидало бажання знайти в людині те незмінне, яке дозволяє нам проходити через всі випробування, знаходячи спільні цінності.