Презентація проектів "Сажа" та "Камери зберігання"

Петро Сметана (Львів). «Сажа». Живопис.

Постійний об’ємний потік інформації руйнує довготривалу пам’ять. Сьогодні є дуже мало речей, які здатні прикувати увагу
більше, ніж на мить. Сама людина є коротким епізодом. Ще донедавна установка на те, що творіння людини повинно її
пережити, була однозначно правильною. Тепер, за тотального дефіциту простору, часу, пам’яті, це переконання може обмежувати
розвиток прогресивних явищ. Займаюся дослідженням образів, у яких немає місця для людини, а є місце лише для її творіння. Формую образ вписаного в
сучасність конфлікту природи–культури, людини–промисловості, регресу–прогресу. Аналізую пейзаж, який змінюється під впливом
людини, але зображую тільки наслідки її діяльності. Трансформую у мистецький твір процес проникнення об’єктів промислового
призначення в урбаністичний простір. Шукаю відповідь на запитання: така матеріальна спадщина минулих поколінь – це благо чи прах? 

Ольга Кузюра (Львів). «Камери зберігання». Інсталяція

Матеріальні об’єкти, що є свідченням естетичної  і ментальної вибагливості людини й епохи, стають джерелом глибшого
дослідження колективної пам’яті. На тлі такої швидкозмінної геополітичної мапи світу відбувся розрив тяглості нашої органічної
культурної еволюції. Багаж інтелектуального та матеріального спадку, що мав лягти в основу нашої самоідентифікації, був незворотньо
понівечений. Із нашого минулого усунуто покоління особистостей та систематично руйновано елементи ціннісної системи, що сьогодні
мали би бути нашим орієнтиром. Цей символічний простір як цілісність дає людині певність та своє місце в дійсності.  
Порожнечу, що утворилася, грубо заповнили запереченнями, синтетичними цінностями, людині задали чіткі межі та алгоритми
існування. Органічне середовище матеріального світу замінили новим. Архітектура перетворилася на чітко окреслені блоки, вежі з контейнерів, однакових модулів для однакових людей. Ізометричне зображення замкненого простору – це безлика міра, що має завдання обмежити існування та фізичний рух. Ця міра десятиліттями переходила з категорій метричної системи у систему мислення цілих поколінь. Частинами інсталяції є відбитки з фрагментів втрачених інтер’єрів, зруйнованих будинків… Кожен паперовий об’єкт є не лише посмертною маскою, але й документом, носієм, що фіксує присутність людини. Процеси у сучасному світі зводять нас до спільного полікультурного знаменника, деформуючи та розмиваючи межі національної ідентичності. Пам’ять, а не мовчання, є тим інструменнтом реконструкції, що здатен визначити наше Сьогодні і Завтра.